Відповідно до частини першої ст. 395 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV із змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) речовим правом на чуже майно є, зокрема, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
Абзацом першим частини першої ст. 102 прим. 1 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III із змінами та доповненнями встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою, зокрема, для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦКУ.
Згідно з п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Від сплати податку звільняються на період дії єдиного податку четвертої групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику єдиного податку четвертої групи (п. 281.3 ст. 281 ПКУ).
Оскільки користування земельною ділянкою на підставі укладеного договору емфітевзису не відноситься до орендних відносин, то право на звільнення від сплати земельного податку на підставі п. 281.3 ст. 281 ПКУ на власників таких земельних ділянок, земельних часток (паїв) не поширюється. Тобто, фізичні особи – власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), які надають земельні ділянки у користування платнику єдиного податку четвертої групи за договором емфітевзису, не звільняються від сплати земельного податку та сплачують податкові зобов’язання із земельного податку на загальних підставах.
Державна податкова служба України
Головне управління
ДПС у Черкаській області
