Черкаський «Фотоприлад» пішов з молотка: від радянської оптики до аукціонних пристрастей за 72 мільйони

Пам'ятаєте ті часи, коли Черкаси були не просто точкою на карті, а містом, де клепали оптику та точну механіку для оборонки всього Союзу? Завод «Фотоприлад» у найкращі роки давав місту близько тисячі робочих місць, а його продукція дивилася в приціли і бачила те, що не бачать інші. Проектування, випуск, конвеєри, зміна за зміною. Ціла епоха.

А потім епоха закінчилася.

Сьогодні від колишньої мощі залишилися стіни 1972 року будівель, які чверть століття дивляться на центр Черкас порожніми очницями вікон. Ні води, ні світла, ні опалення — комунікації відрізані, як непотрібний апендикс. Стан? Аварійний. Фонд держмайна чесно написав: «незадовільний, вимагає капремонту». Тобто купувався, по суті, скелет у бетонній оболонці.

І ось за цей скелет розгорнулася справжня битва. На торги, які проводив Фонд держмайна від імені "Укроборонпрому", заявилися тринадцять претендентів. Стартова ціна — 2,5 мільйони гривень. Смішно, правда? Аварійні стіни в центрі міста - ласий шматочок.

Але апетити у місцевих бізнес-груп виявилися значно серйознішими. В аукціоні засвітилися структури, близькі до міських фінансово-господарських кіл: і «Роздрібна інфраструктура» з депутатом міськради Гладким у долі, та «Черкаське пиво» Анастасії Гладкої, та «Зембуд-гарант» родини відомого місцевого філантропа Хомідова, та «Фортекс» Прокопчука із Маковським. Загалом цвіт черкаського підприємництва вирішив, що руїни «Фотоприладу» — це саме те, що потрібне для світлого майбутнього.

Підсумок торгів? Ставку зробили на 72 мільйони гривень. Сімдесят два мільйони за стіни без комунікацій. Переможцем стало СТОВ «Степанки» — фірма з однойменного села під Черкасами, за якою стоїть родина бізнесменів Казаряна та Ткаченка. Ціна зросла майже у тридцять разів. Радянська оптика такого збільшення, мабуть, не давала навіть у найкращих своїх об'єктивах.

А тепер – маленька ремарка. Країна, м'яко кажучи, у непростому становищі. Йде війна. Здавалося б, кожен квадратний метр колишнього оборонного підприємства — це привід замислитись: а чи не повернути сюди виробництво? Чи не дати людям роботу тут, а не десь за тридев'ять земель? Але ж ні. Логіка сьогодення, певне, інша: головне — не відновлювати своє, а справно створювати робочі місця західним «партнерам». А власні заводи? А що власні заводи — вони й у руїнах постоять. Двадцять п'ять років простояли, ще зачекають. Або вже не зачекають, бо тепер це чиясь приватна історія.

Черкаси втратили ще одну сторінку своєї промислової пам'яті. Натомість придбали 72 мільйони до бюджету. Оптика, однак, річ вибіркова: в один кінець видно руїни, в інший — красива цифра.

Джерело: Прочерк

‹‹ повернутися

Додати коментар