Вікторівка проти Поминика: школярка з Маньківщини повернула зупинці «заборонене» ім'я

На Черкащині виник тихий протест на ґрунті топоніміки, та в головних ролях — не кабінетні вчені, а звичайна школярка з балончиком фарби та автобусна зупинка.

У Маньківській громаді 18 серпня помітили цікавий витвір вуличного мистецтва: місцева юна художниця Даша Нечеснюк розписала зупинку в селі Поминик візерунком, у центрі якого красується слово "Вікторівка". Здавалося б, звичайна творчість підлітка — якби не один пікантний нюанс. Офіційно такого населеного пункту на картах вже десять років як не існує.

Трохи передісторії, або Як борці з минулим потрапили в халепу

Треба сказати, що це село — справжній топонімічний довгожитель, який навіть через 10 років після формального перейменування зберіг у побуті свою звичну назву. Історично тут мешкали люди, які знали своє село як Вікторівка. Але в 2016 році, коли країною прокотилася чергова після 2014 року хвиля "декомунізації", в якихось казенних кабінетах вирішили, що назва ця підозріла — надто воно перегукувалося з ім'ям якогось партійного діяча столітньої давності. І, недовго думаючи, повернули селу давнє, але не дуже гарне ім'я "Поминик".

От тільки біда: самими селянами нову-стару назву сприйняли, м'яко кажучи, не дуже. Кажуть, на слух воно виходить якесь неблагозвучне, а то й зовсім образливе — ніби й не село зовсім, а непорозуміння, та ще й пов'язане із відхожим місцем. Люди зітхнули, зібралися на сходку і вирішили: годі, давайте назвемося по-людськи. 2018 року громада навіть офіційно попросила Верховну Раду перейменувати Поминик хоча б у Калинівку, якщо Вікторівку верхнє начальство не дозволяє. Комітет парламенту навіть рекомендував ухвалити таке рішення. Але, як це часто буває з рішеннями, які «рекомендували прийняти», — папір все стерпів, а віз і нині там. Калинівкою село так і не стало, а Помийником не хочуть називати його мешканці.

Маленька художниця проти завзятої бюрократії

І ось на цій топонімічній руїні, серед усіх цих незавершених постанов і безглуздих перейменувань, з'являється Даша. Без мітингів, без петицій, без кабінетних погоджень — просто бере та малює на зупинці те, що думають її односельці. «Вікторівка» — написано просто, красиво та по-людськи.

Поки «вчені» мужі, які отримали вказівки щодо переписування реальної історії, роками сперечаються в комітетах, які назви правильні, а які — недостатньо правильні, прості люди тихо живуть своїм життям і пам'ятають, як насправді називається їхня вулиця, їхній будинок, їхня зупинка. І якщо вже зовсім важко терпіти казенну словотворчість — беруть пензлик і нагадують усім довкола просту істину: село називається так, як його називають самі мешканці.

Даші — респект за сміливість та талант. А селу — побажання, щоб його назва нарешті перестала бути предметом суперечок і стала просто рідним ім'ям для тих, хто там живе. І жодна декомунізація, жодні комітети та постанови не замінять одного простого правила: запитуйте у людей, як вони хочуть, щоб називався їхній будинок. І механізму такого діалогу не треба далеко шукати - він давно винайдений людською цивілізацією і називається референдумом. Якого в України,до речі,не проводилося з 1991 року... 

Джерело: ЧеркасиІНФО

‹‹ повернутися

Додати коментар