Відповідно до абзацу першого ст. 15 Закону України від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 85), страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти.
Абзацом третім ст. 15 Закону № 85 визначено, що страхові брокери – це, зокрема, фізичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.
Також абзацом сьомим ст. 15 Закону № 85 передбачено, що страхові агенти – це, зокрема, фізичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов’язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.
Згідно з абзацом другим розд. 1 Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 року № 1523 зі змінами та доповненнями агентська діяльність – це діяльність суб’єктів підприємницької діяльності, уповноважених діяти від імені та на підставі доручення одного або більше страховиків, щодо рекламування, консультування, пропонування страхувальникам страхових послуг та проведення роботи, пов’язаної з укладенням та виконанням договорів страхування (підготовка і укладення договорів страхування, виконання робіт з обслуговування договорів), у тому числі оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхових сум або страхового відшкодування, а також здійснення цих виплат.
При цьому страховими посередниками (страховими агентами і страховими брокерами) є суб’єкти підприємницької діяльності.
Порядок застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності регулюється главою 1 розд. XIV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ).
Відповідно до п.п. 1 п. 291.4 ст. 291 ПКУ до платників єдиного податку, які відносяться до першої групи, належать фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.
До платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, згідно з п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ належать фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року
До платників єдиного податку, які відносяться до третьої групи, належать фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року (п.п. 3 п. 291.4 ст. 291 ПКУ).
Умови, відповідно до яких суб’єкт господарювання не може бути платником єдиного податку, зазначені у п. 291.5 ст. 291 ПКУ.
Зокрема, відповідно до п.п. 291.5.4 п. 291.5 ст. 291 ПКУ для платників єдиного податку першої – третьої груп заборонено здійснення діяльності страхових (перестрахових) брокерів і страхових компаній.
Також п.п. 6 п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПКУ встановлено, що не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп суб’єкти господарювання, зокрема, фізичні особи – підприємці, які здійснюють діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, яку ведуть страхові агенти, визначені Законом № 85.
Таким чином, фізичні особи – підприємці платники єдиного податку першої, другої груп не можуть бути страховими посередниками (у т. ч. страховими агентами) та здійснювати діяльність в сфері страхування.
Однак фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку на третій групі мають право здійснювати діяльність страхових агентів.
Державна податкова служба України
Головне управління
ДПС у Черкаській області