Не місцеві та не ввічливі: працівники ТЦК влаштували у Кам'янці газову атаку на цілий натовп

У Кам'янці днями спалахнув скандал, який міг би стати сценарієм для чорної комедії — якби не сльози, перець в очах та розбиті телефони. Місцеві жителі зіткнулися з представниками ТЦК, які, зважаючи на все, вирішили провести рейд у стилі «спецоперації з бойовика»: з масками, тонованими «бусами» та повним ігнором до людських документів.

Як повідомляє Провсе, посилаючись на місцеву спільноту у Facebook, історія почалася з телефонного дзвінка: батькові сімейства повідомили, що на одному з підприємств «упаковують» працівників. Причому пакують навіть не за законом, а за принципом "впіймали — повезли". Чоловіки пред'явили всі необхідні папери: не в розшуку, не ухиляються, просто ходять на роботу. Але, як з'ясувалося, у запалі мобілізаційного азарту, коли горить план, ці деталі втрачають значення.

Коли родина повернулася на місце подій, на них чекала картина, що більше нагадує знімальний майданчик: кілька мікроавтобусів, люди в масках, поліцейський із Черкас — і, що особливо «тішить», самі «вербувальники» явно не з місцевих. Очевидно, принцип «чужими руками» працює не тільки в економіці, а й у мобілізаційній практиці.

Найсумніше, що в цій історії постраждали ті, хто взагалі не мав опинитися в епіцентрі. 17-річний хлопець, який просто знімав те, що відбувається на телефон (поки його не розбили), отримав струмінь перцевого балончика прямо в обличчя. Мати одного зі свідків була грубо відштовхнута. Люди, які намагалися зафіксувати події, зіткнулися з «газовою атакою» без розбору: розпорошували на всіх поспіль, ніби тренувалися на цивільних.

У регіональному ТЦК, як і належить за протоколом, відреагували оперативно: мовляв, почалася службова перевірка, а їхні співробітники "зіштовхнулися з агресивною поведінкою". Цікаво, що в офіційному повідомленні окремо підкреслюється участь у конфлікті жінок та неповнолітніх — ніби це аргумент проти права людей обурюватися, коли поряд із ними застосовують силу.

Поліція в цій історії зайняла вичікувальну позицію: були присутні, але, судячи з свідчень, не втручалися. Держава, як завжди, виявилася десь на периферії уваги — система працює так, як її налаштували.

Що залишається у сухому залишку? Війна — це трагедія, а примусова мобілізація, особливо у таких «маскарадних» форматах, лише посилює розкол у суспільстві. Коли замість діалогу — балончики замість перевірки документів — силове захоплення, а замість місцевих виконавців — приїжджі «гастролери», довіра до процесу тане швидше, ніж перець в очах у випадкового перехожого. На жаль, кожен такий інцидент — це не просто «новина на вечір», а ще одна шпаринка в крихкому соціальному договорі. А лагодити його, як відомо, набагато складніше, ніж розбити.

‹‹ повернутися

Додати коментар