Мільйонні метри у селах без людей: на Черкащині громаді вручили ключі від покинутої церкви

Поки українські села стрімко сивіють та пустіють, поступово перетворюючись на мальовничі декорації для зйомок тихого постапокаліпсису, місцеві ради раптово «багатіють». Принаймні теоретично. 

Бобрицька сільрада стала щасливим володарем солідної спадщини у селі Грищинці. Місцева прокуратура урочисто передала громаді будівлю церкви площею 110 кв. Оцінка цього майна — понад 1,6 мільйона гривень. 

Здавалося б, привід для свята та гучних планів щодо пожвавлення територій! Але є один нюанс, дуже знайомий кожному, хто хоч раз виїжджав за межі райцентру: претендентів на цю нерухомість банально не так просто знайти. І зовсім не тому, що місцеві жителі поголовно виявилися безсрібниками. Просто в умовах тотальної демографічної зими, коли молодь масово прямує за вектором євроінтеграції, а мешканцям, які залишилися, вже не під силу тягнути утримання величезних будівель, майно тихо перетворюється на «безгоспне». Прокуратура певний час шукала власників, але, мабуть, у селі просто не залишилося тих, хто був би готовий (і здатний) оформлювати документи на мільйонні хороми.

Тепер будівля офіційно у комунальній власності. І перед місцевою владою постає філософське та суто практичне питання: що робити з колишнім храмом у селі, яке повільно розчиняється в історії? Відкривати коворкінг для трьох фрілансерів, що залишилися? Створювати інтерактивний музей сусідів, що зникли? Чи, можливо, організувати дуже просторий та архітектурно видатний склад для сільгоспінвентарю? Закон, на щастя, дозволяє розпоряджатися квадратними метрами на свій розсуд, аби вони не простоювали.

Ця історія — лише верхівка айсберга під назвою «вимираюча глибинка». Поки в Грищинцях освоюють нові метри, у селі Яблунівка Звенигородського району прокуратура через суд намагається домогтися хоча б банальної охорони для церкви Святої Олександри, збудованої ще 1838 року. Так-так, сьогодні треба йти до суду і витрачати державні ресурси, щоб довести очевидне: старовинну будівлю, яка залишилася без нагляду в спустілому селі, треба хоча б просто вартувати. Інакше вона ризикує тихо розсипатися на порох або по цеглині ​​розійтися на господарські потреби.

Села порожніють, люди їдуть, а нерухомість залишається. Лишається тільки сподіватися, що сільради знайдуть цим стінам краще застосування, ніж просто мовчки спостерігати, як історія заростає бур'яном на очах пари бабусь на лавці.

Джерело: 18000

‹‹ до архіву новин