Дороги пам'ятають усе: як Черкащина латає асфальт у режимі "обережного дива"

Поки водії Черкаської області звично об'їжджають ями, як слаломісти прапорці, шляховики регіону розгортають тиху, але запеклу битву за рівний асфальт. На трасі Н-16, яка по праву вважається "артерією". області, вже застукали відбійні молотки: ремонт стартував на "найхворіших" ділянках між Золотоношею, Черкасами, Смілою та Уманню.

Що відбувається?

Фахівці Служби відновлення інфраструктури чесно зізнаються: назвати фінальну суму ремонту поки що неможливо — надто вже різне «здоров'я» у кожного кілометра. Десь достатньо «косметики» — поточного відновлення покриття, а десь потрібна майже «хірургія» — посилення основи та укладання нових шарів асфальтобетону.

Хто платить?

Ось тут починається найцікавіше. Роботи ведуться за рахунок додаткового фінансування, яке, за задумом, має надати Кабмін. Але, як кажуть, «очікування — частина шляху». У 2026 році з держбюджету очікується покриття лише 20-25% від мінімальних потреб області в дорожніх витратах. Цифра, від якої у бухгалтера може здригнутися рука, а в оптиміста — піднятися бров.

Де логіка? А де — дороги!

Пріоритет, як і водиться, у трас міжнародного та національного значення (рівні І та ІІ). А ось дорога Р-10 Черкаси — Чигирин, що відноситься до рівня III, змушена почекати своєї черги — як пасажир у метро в годину пік: «Наступний ремонт підійде до платформи».

Локальна історія — автошлях Чорнобай – Золотоноша — взагалі на балансі облдержадміністрації. І тут виникає тонкий момент: відремонтувати її без участі територіальних громад практично неможливо. Офіційних пропозицій про співфінансування, на жаль, поки що не надходило. Можливо, громади просто ще не дійшли до розділу «дороги» у списку пріоритетів — або чекають на перший рівний кілометр як наочний приклад.

Обережний оптимізм: чому не все втрачено?

Незважаючи на дефіцит бюджету, роботи йдуть. Це вже добрий знак. Дорожники не чекають на ідеальні умови — вони діють точково там, де «горить» найбільше. А логістична важливість Н-16 – потужний аргумент у переговорах з Києвом: коли трасою їдуть вантажі, люди та надії, її стан перестає бути локальною проблемою.

І хто знає: може саме цей «ремонт в режимі реального часу» стане тим самим прецедентом, який переконає і Кабмін, і громади: вкладатись у дороги — означає вкладатися у майбутнє. Та й майбутнє, яке сьогодні виглядає як альтернативна реальність, колись, та настане: бо всі війни рано чи пізно, але закінчуються миром. І нехай повільно, нехай із застереженнями — але асфальт все ж лягає.

А поки що — пристебніться, увімкніть улюблену музику і пам'ятайте: кожна кочка, яку ви об'їжджаєте сьогодні, завтра може стати частиною історії рівної дороги. Головне — не втрачати ні оптимізму, ні підвіски.

‹‹ до архіву новин