Налоговая справка ГФС

Доброго дня!

Відповідно до п.201.4 ст.201 "Податкова накладна" Податкового кодексу України (далі - ПКУ), то податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов"язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Відповідно до п.187.1 ст. 187 "Дата виникнення податкових зобов"язань" ПКУ  - датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до п.п. 14.1.266 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.

Дякуємо за питання!

Звенигородська об’єднана державна податкова інспекція ГУ Міндоходів у Черкаській області

Інтернет-конференція

 

Відповідно до ч. 1 ст. 268 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI зі змінами та доповненнями ( далі – МКУ) допущення у митній декларації помилок, які не призвели до неправомірного звільнення від сплати митних платежів або зменшення їх розміру, до незабезпечення дотримання заходів тарифного та/або нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, не тягне за собою застосування санкцій, передбачених МКУ та іншими законодавчими актами України, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 268 МКУ.
     У випадках, передбачених ч. 1 ст. 268 МКУ, посадові особи органів доходів і зборів надають декларантам або уповноваженим ним особам можливість виправити помилки, допущені в митній декларації (ч. 2 ст. 268 МКУ).
     Якщо особа систематично (більше двох разів протягом місяця) допускає у митній декларації помилки, зазначені в ч. 1 ст. 268 МКУ (крім орфографічних помилок), орган доходів і зборів застосовує до такої особи санкції, передбачені МКУ та іншими законодавчими актами України.

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

Інтернет-конференція

     Відповідно до пп.1 п.292.1 ст.292 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) доходом фізичної особи – підприємця - платника єдиного податку є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п.292.3 ст.292 ПКУ. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
     Пасивні доходи - доходи, отримані у вигляді процентів, дивідендів, страхових виплат і відшкодувань, а також роялті (пп.14.1.268 п.14.1 ст.14 ПКУ).
     Відповідно до пп.14.1.206 п.14.1 ст.14 ПКУ проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.
     До процентів включаються:
     а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;
     б) платіж за використання коштів, залучених у депозит;
     в) платіж за придбання товарів у розстрочку;
     г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу);
     ґ) винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів.
     Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум. У разі якщо залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов’язань чи ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, або шляхом врахування векселів та здійснення операцій з придбання цінних паперів із зворотним викупом, сума процентів визначається шляхом нарахування їх на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення (продажу) та ціною погашення (зворотного викупу) такого цінного паперу.
     Платежі за іншими цивільно-правовими договорами незалежно від того, встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках суми договору або іншої вартісної бази, не є процентами.
     Таким чином, проценти, отримані від банку за користування коштами на рахунку (як депозитному, так і поточному) не включаються до доходу фізичної особи – підприємця - платника єдиного податку.

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

Інтернет-конференція

Згідно з ч.1 ст.117 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI зі змінами та доповненнями (далі - МКУ) за заявою особи, відповідальної за дотримання митного режиму тимчасового вивезення, орган доходів і зборів надає дозвіл на передачу права використання режиму тимчасового вивезення щодо товарів, транспортних засобів комерційного призначення будь-якій іншій особі за умови, що така інша особа:
     1) відповідає вимогам, встановленим МКУ; та
     2) бере на себе зобов’язання особи, відповідальної за дотримання митного режиму тимчасового вивезення.

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

Інтернет-конференція

     Відповідно до пп. 6 пп. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) не можуть бути платниками єдиного податку суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), які здійснюють діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності
у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України «Про страхування», сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами, визначеними розділом III ПКУ.
     Згідно з част. першою ст. 1 Закону України від 2 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові активи – кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів; а фінансова послуга – операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
     Статтею 318 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) суб’єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 ЦКУ.
     Зокрема, учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (ст. 2 ЦКУ).
     Таким чином, фізична особа – підприємець, яка здійснює операції з цінними паперами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, не може бути платником єдиного податку.
     Якщо фізична особа здійснює операції з власними цінними паперами, то інвестиційний прибуток від здійснення таких операцій оподатковується податком на доходи фізичних осіб на підставі п. 170.2 ст. 170 ПКУ.

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

Інтернет-конференція

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов’язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
     У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених ПКУ або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення (п. 56.2 ст. 56 ПКУ).
     Згідно з п. 56.3 ст. 56 ПКУ скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог п. 44.6 ст. 44 ПКУ) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
     Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.
     Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
     Під час процедури адміністративного оскарження обов’язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених ПКУ, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган (п. 56.4 ст. 56 ПКУ).
     Платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов’язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов’язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення (п. 56.5 ст. 56 ПКУ).
     У разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня (п. 56.6 ст. 56 ПКУ).

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

Інтернет-конференція

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, регламентується ст. 178 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ).
     Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об’єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат (п. 178.3 ст. 178 ПКУ).
     ПКУ не передбачено будь-якого переліку витрат для фізичних осіб, які здійснюють незалежну діяльність.
     При цьому, зазначені витрати повинні бути пов’язані із провадженням певного виду незалежної професійної діяльності та підтверджені документально.
     Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV зі змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
     Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (п. 5 ст. 762 ЦКУ).
     Таким чином, фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, має право включити до складу витрат суму оплачених орендних платежів за наступний рік на підставі документального підтвердження факту їх сплати, якщо договором оренди передбачена можливість сплати у звітному році платежів за наступний рік.

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

Інтернет-конференція

Відповідно до ч.5 ст.149 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI зі змінами та доповненнями (далі - МКУ) виникнення або виявлення органом доходів і зборів обставин, які не відображені у документах підприємства і які впливають на найменування та обсяги виходу продуктів переробки, а також встановлення законодавством України заборон чи обмежень щодо переробки відповідних товарів на митній території України є підставою для надання відмови в митному оформленні наступних партій товарів, що ввозяться на митну територію України з метою переробки. Якщо такі обставини не мають впливу на найменування та обсяги виходу продуктів переробки, то відомості про такі обставини вносяться до раніше виданого дозволу.
     Згідно з ч.7 ст.149 МКУ у видачі дозволу на переробку товарів на митній території України не може бути відмовлено з огляду на:
     1) країну походження, країну відправлення або країну призначення цих товарів;
     2) наявність на митній території України товарів, ідентичних за описом, якістю та технічними характеристиками товарам, що ввозяться для переробки.
     Частиною 8 ст.149 МКУ визначено, що рішення про відмову у видачі дозволу на переробку товарів на митній території України приймається, якщо:
     1) відомостей, зазначених у поданих заявником документах, недостатньо для визначення обов’язкового обсягу виходу продуктів переробки, що утворюються в результаті переробки товарів;
     2) орган доходів і зборів виявив невідповідності у відомостях, що містяться у поданих заявником документах, або недостовірність цих відомостей;
     3) органом доходів і зборів встановлено відсутність належного технологічного обладнання, приміщень, умов для обліку і зберігання товарів, що ввозяться з метою переробки;
     4) підприємством не дотримано встановлених законодавством України заборон чи обмежень щодо переробки товарів на митній території України.
     Дозвіл на переробку товарів на митній території України може бути змінено або відкликано органом доходів і зборів, якщо його видано на підставі недостовірних даних, що мали істотне значення для прийняття рішення про його видачу, або якщо підприємство, якому видано такий дозвіл, не дотримується положень МКУ та інших актів законодавства України з питань державної митної справи (ч.9 ст.149 МКУ).

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

Інтернет-конференція

Відповідно до положень п. 172.4 ст. 172 та п. 173.4 ст. 173 IV розділу Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – Кодекс) нотаріус посвідчує відповідний договір купівлі-продажу (міни) нерухомого та/або рухомого майна між фізичними особами за наявності оціночної вартості такого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору.
     При цьому відповідно до пп. «б» п. 171.2 ст. 171 Кодексу особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є платник податку - фізична особа, зокрема, щодо доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов’язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету (фізичних осіб, які не є податковими агентами).
     Згідно із п. 172.5 ст. 172 Кодексу сума податку самостійно визначається та сплачується через банківські установи особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, – до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни.
     Також згідно із п. 173.4 ст. 173 Кодексу платник податку самостійно визначає суму податку і сплачує його до бюджету через банківські установи (при продажу/обміну рухомого майна з іншою фізичною особою).

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

Інтернет-конференція

Згідно з п.177.4 ст.177 розділу IV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV із змінами та доповненнями (далі – ПКУ), до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
     Склад витрат та порядок їх визначення встановлено розділом ІІІ ПКУ.
     Згідно з п.138.2 ст.138 розділу ІІІ ПКУ витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
     Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 розділу ІІІ Податкового кодексу України від 2 грудня.2010 року №2755-VI (далі - ПКУ) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку.
     У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов’язань за звітний податковий період. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, не підтверджені відповідними документами витрати не включаються до витрат за податковий звітний період та розрахунку об’єкта оподаткування, і на суму недосплаченого податку нараховується пеня в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України.
     Отже, у разі втрати, документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи для поновлення таких документів.

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

Інтернет-конференція

Відповідно до п.177.12 ст.177 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані підприємцями згідно із законодавством України, є резидентами.
     Підпунктом 14.1.213 п.14.1 ст.14 ПКУ визначено, що резидент - це фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні. Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.
     У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
     Згідно із п.291.3 ст.291 ПКУ фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим гл.1 р.XIV ПКУ, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному гл.1 р.XIV ПКУ.
     Враховуючи вищезазначене, фізичні особи - іноземці або особи без громадянства, які зареєстровані суб’єктами господарської діяльності, можуть обрати спрощену систему оподаткування, якщо вони відповідають сукупності критеріїв, що передбачені гл.1 р.XIV ПКУ.

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

Інтернет-конференція

Відповідно до п. 1 частини 1 ст. 7 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску » зі змінами та доповненнями базою для нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - ЄВ) для підприємств, установ та організацій, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці» та сума винагороди фізичній особі за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
     Визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні ЄВ встановлено Iнструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 (далі – Інструкція № 5).
     Підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 Інструкції № 5 визначено, що вартість путівок працівникам та членам їхніх сімей на лікування та відпочинок, екскурсії або суми компенсацій, видані замість путівок за рахунок коштів підприємства, входять до фонду оплати праці у складі інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
     Отже, вартість путівки, що надається підприємством працівнику, є базою нарахування та утримання ЄВ.

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області