Налоговая справка ГФС

«Інтернет-конференція»

     Згідно зі ст.35 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-ІІІ із змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.
     Громадяни - члени садівницького товариства мають право приватизувати земельну ділянку і така приватизація здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства.
     Землі загального користування садівницького товариства безоплатно передаються йому у власність і до них належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування. Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.
     Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗКУ, або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗКУ (ст.116 ЗКУ).
     Зокрема, громадянам України можуть безоплатно передаватись земельні ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва у розмірі не більше 0,12 гектара (ст.121 ЗКУ).
     Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 ЗКУ).
     При цьому право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст.126 ЗКУ).
     Використання землі в Україні є платним (ст.206 ЗКУ).
     Відповідно до ст.269, 270 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування – земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні.
     Власники земельних ділянок – це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (пп.14.1.34 п.14.1 ст.14 ПКУ).
     Землекористувачі – це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп.14.1.73 п.14.1 ст.14 ПКУ).
     Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п.286.1 ст. 286 ПКУ).
     Юридичні особи самостійно обчислюють суму податкового зобов’язання щодо земельного податку в порядку та за ставками, визначеними ПКУ.
     Відповідно до ст.281 ПКУ від сплати земельного податку звільняються інваліди першої і другої групи, фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років, пенсіонери (за віком), ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Звільнення від сплати земельного податку для таких категорій фізичних осіб поширюється на земельні ділянки, визначені п.281.2 ст.281 ПКУ.
     З урахуванням викладеного, якщо земельні ділянки приватизовані громадянами - членами садівничого товариства і кожен громадянин отримав документ, що засвідчує право на земельну ділянку, то такі громадяни, крім тих, кому надані пільги щодо сплати земельного податку згідно зі ст.281 ПКУ, є платниками земельного податку. При цьому, нарахування фізичним особам сум земельного податку проводиться органами доходів і зборів, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку.
     Садівницьке товариство є платником земельного податку за земельні ділянки, включаючи земельні ділянки загального користування, надані такому товариству для ведення садівництва і щодо яких члени товариства не оформили право на свою земельну ділянку.

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

«Інтернет-конференція»

     Статтями 269 та 270 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) визначено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
     Підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПКУ визначено, що платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
     Господарська діяльність - діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПКУ)
     Таким чином, юридична особа – власник земельної ділянки, що є платником єдиного податку, у разі передачі в оренду цієї земельної ділянки іншому суб’єкту господарювання не є платником земельного податку, оскільки земельна ділянка використовується платником єдиного податку в господарській діяльності з метою отримання доходу.

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

«Інтернет-конференція»

Відповідно до ст.2 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями автомат з продажу товарів (послуг) - реєстратор розрахункових операцій, який в автоматичному режимі здійснює видачу (надання) за готівкові кошти або із застосуванням платіжних карток, жетонів тощо товарів (послуг) і забезпечує відповідний облік їх кількості та вартості та створює контрольну стрічку в електронному вигляді.

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

«Інтернет-конференція»

     Відповідно до п.п. 265.2.1 п. 265.2 ст. 265 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об’єкт житлової нерухомості, в тому числі його частка.
     Згідно із ст. 355 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV зі змінами та доповненнями (далі – Цивільний кодекс) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
     Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (ст. 368 Цивільного кодексу).
     Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном (ст. 369 Цивільного кодексу).
     Підпунктом 265.1.2 п.265.1 ст.265 ПКУ визначено платників податку в разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб, зокрема:
     якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.
     Обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів оподаткування, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника житлової нерухомості (пп. 265.7.1 п. 265.7 ст. 265 ПКУ).
     Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 265.7.1 пункту 265.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об’єктів житлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 265.7.2 п. 265.7 ст. 265 ПКУ).
     Платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо:
     об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;
     розміру житлової площі об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку;
     права на користування пільгою із сплати податку;
     розміру ставки податку;
     нарахованої суми податку.
     У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. (пп. 265.7.3 п. 265.7 ст. 265 ПКУ).
     Таким чином, фізичні особи співвласники житлової нерухомості, яка перебуває у їх спільній сумісній власності, але не поділена в натурі, можуть повідомити орган доходів і зборів про визначеного за їх згодою платника податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, звернувшись з письмовою заявою за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника житлової нерухомості.

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

«Інтернет-конференція»

     Адвокати, як особи, які провадять незалежну професійну діяльність, при визначенні сукупного чистого доходу мають право врахувати наступні витрати:
    - орендна плата за користування приміщенням, яке є робочим місцем адвоката, у тому числі його поточний ремонт, обладнання пандусу для під’їзду інвалідів;
    - технічне забезпечення діяльності робочого місця адвоката та його обслуговування (охоронна та пожежна сигналізація, вогнестійкий сейф, інформаційна вивіска, металеві двері або металеві ролети);
   -  обслуговування технічного обладнання (комп’ютери, у тому числі їх програмне забезпечення, принтери, сканер, ксерокс, факс, телефон тощо);
   -  витрати на виготовлення печаток та штампів, а також їх заміну;
   -  сплата щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування;
   -  відкриття рахунків у банках та їх розрахунково-касове обслуговування (депозитні рахунки);
   -  оплата праці та обов’язкові нарахування на фонд оплати праці помічників, секретарів, стажистів (найманих працівників);
   -  проходження підвищення кваліфікації адвокатом; участь у короткотермінових семінарах, симпозіумах, науково-практичних конференціях; удосконалення професійної майстерності. Придбання та передплата юридичної літератури (книг, журналів, дисків, програм тощо);
    - витрати на збирання доказів, отримання висновків спеціалістів (експертів) відповідно до умов договору про надання правової допомоги;
   -  витрати на користування електронною базою законодавства;
   -  витрати на підключення та користування мережею Інтернет;
   - виготовлення бланків (у тому числі ордерів) із зазначенням прізвища, імені та по батькові адвоката, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;
   -  придбання канцелярського приладдя;
   -  сплата адвокатами внесків до Пенсійного фонду України, у тому числі на користь найманих -працівників, та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування;
   -  програмне забезпечення;
   -  поштові та кур’єрські послуги, необхідні для виконання адвокатської діяльності;
   -  витрати на послуги телекомунікаційного зв’язку, електронні цифрові підписи для ведення бухгалтерського та податкового обліку та для подання податкової звітності, звітності до органів статистики, Пенсійного Фонду України, інших фондів загальнообов’язкового державного страхування.
     Крім того, при визначені сукупного річного чистого доходу фізичних осіб, які здійснюють незалежну адвокатську діяльність та надали у звітному податковому році безоплатну вторинну правову допомогу, у разі отримання з бюджету відшкодування витрат, та включення сум зазначеного відшкодування до доходу, такі фізичні особи мають право враховувати, крім витрат зазначених вище, додаткові документально підтверджені витрати, пов’язані з наданням безоплатної вторинної правової допомоги, зокрема:
  -   витрати на проїзд транспортом загального користування (крім авіаційного);
 -    витрати на паливно-мастильні матеріали у разі використання власного транспортного засобу.

 Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

«Інтернет-конференція»

     Відповідно до п.178.4 ст.178 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до р.IV ПКУ у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб.
     Податкові декларації за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, подаються до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених р.IV ПКУ (пп.49.18.4 п.49.18 ст.49 ПКУ).
     Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації (п.178.7 ст. 178 ПКУ).
     Фізична особа зобов’язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій нею податковій декларації (пп.179.7.ст.179 ПКУ).

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

«Інтернет-конференція»

     Згідно з п.п. 165.1.19 п. 165.1 ст. 165 розділу IV Податкового кодексу України (далі – ПКУ) до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на лікування та медичне обслуговування платника податку за рахунок коштів благодійної організації або його роботодавця, в тому числі в частині витрат роботодавця на обов’язковий профілактичний огляд працівника згідно із Законом України ”Про захист населення від інфекційних хвороб” та на вакцинацію працівника, спрямовану на профілактику захворювань в період загрози епідемій відповідно до Закону України ”Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” за наявності відповідних підтвердних документів, крім витрат, що компенсуються виплатами з фонду загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.
     Отже, норми цього підпункту мають бути застосовані юридичною особою - благодійною організацією або роботодавцем платника податку за наявності відповідних підтвердних документів, тобто за фактом проведення дій щодо лікування та медичного обслуговування платника (договори, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та їх покупця (отримувача), платіжні та розрахункові документи тощо).
     Водночас, підпунктом «а» п.п. 170.7.4 п. 170.7 ст. 170 ПКУ визначено, що не включається до оподатковуваного доходу цільова благодійна допомога, що надається резидентами - юридичними чи фізичними особами у будь-якій сумі (вартості) закладу охорони здоров’я для компенсації вартості платних послуг з лікування платника податку, у тому числі для придбання ліків (донорських компонентів, протезно-ортопедичних виробів, виробів медичного призначення для індивідуального користування інвалідів) у розмірах, що не перекриваються виплатами з фонду загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, крім витрат на косметичне лікування або косметичну хірургію (включаючи косметичне протезування, не пов’язане з медичними показаннями), водолікування та геліотерапію, не пов’язані з хронічними захворюваннями, лікування та протезування зубів з використанням дорогоцінних металів, гальванопластики та порцеляни, аборти (крім абортів, які проводяться за медичними показаннями, або якщо вагітність стала наслідком зґвалтування), операції з переміни статі; лікування венеричних захворювань (крім СНІДу та венеричних захворювань, причиною яких стало нестатеве зараження або зґвалтування), лікування тютюнової чи алкогольної залежності; придбання ліків, медичних засобів та пристосувань, які не включені до переліку життєво необхідних, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
     Відповідно до ст. 3 Закону України від 19 листопада 1992 року N 2801-XII ”Основи законодавства України про охорону здоров’я” заклад охорони здоров’я – це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.      
     Таким чином, кошти перераховані резидентом України (працедавцем) на рахунок закордонної медичної установи, як оплата вартості послуг лікування фізичної особи (працівника), не є цільовою благодійною допомогою у розумінні п.п. «а» п.п. 170.7.4 п. 170.7 ст. 170 ПКУ та підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.

 Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

«Інтернет-конференція»

Згідно з пп. «ж» пп. 170.7.4 п.170.7 ст.170 розділу IV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) не включається до оподатковуваного доходу цільова благодійна допомога, що надається резидентами – юридичними чи фізичними особами у будь-якій сумі (вартості) платнику податків, визнаному в установленому порядку інвалідом, законному представнику дитини-інваліда для виконання зобов’язань держави згідно із законодавством України по забезпеченню технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, автомобілем за рахунок бюджетних коштів (за умови зняття інваліда, дитини-інваліда з обліку на забезпечення такими засобами, виробами, автомобілем за рахунок бюджетних коштів). Категорії інвалідів і дітей-інвалідів, перелік технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення, марок автомобілів, зазначених у цьому підпункті, затверджуються законодавством.
     Враховуючи викладене, благодійна допомога у вигляді автомобіля або суми коштів на придбання автомобіля для платників податків, визначених у встановленому порядку інвалідами, не є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб у разі якщо така благодійна допомога надається за рахунок бюджетних коштів. Якщо допомога у вигляді автомобіля надається благодійною організацією за рахунок інших коштів (не бюджетних), то сума такої допомоги оподатковується податком на доходи фізичних осіб на загальних підставах за ставками 15% та/або 17%.

 Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

«Інтернет-конференція»

     Відповідно до п. 323.1 ст. 323 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-IV зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) платниками збору за спеціальне використання води є водокористувачі - суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.
     Пунктом 323.2 ст. 323 ПКУ визначено, що не є платниками збору водокористувачі, які використовують воду виключно для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які знаходяться на даній території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок), у тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та платників єдиного податку.
     Для цілей розділу ХVІ ПКУ під терміном «санітарно-гігієнічні потреби» слід розуміти використання води в туалетних, душових, ванних кімнатах і умивальниках та використання для утримання приміщень у належному санітарно-гігієнічному стані.
     Згідно з п. 2 Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442, приміщення - частина внутрішнього об’єму будівлі, обмежена будівельними елементами, з можливістю входу і виходу.
     У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ (п. 5.2 ст. 5 ПКУ).
     Тобто під використанням води для утримання приміщень у належному санітарно-гігієнічному стані слід розуміти використання води для підтримання чистоти безпосередньо в будівлях (зокрема, миття підлоги, вікон, стін, підвіконня).
     Оскільки торговельне та механічне обладнання, вітрини та інвентар, що знаходяться в приміщеннях, не належать до категорії будівлі чи будівельних елементів, використання води для миття обладнання, вітрин та інвентарю не є використанням води для санітарно-гігієнічних потреб.

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

«Інтернет-конференція»

Згідно з п. 189.9 ст.189 Податкового кодексу України
від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.
     Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв’язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.
     Відповідно до п.198.3 ст.198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 ПКУ, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв’язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
     При цьому пп.«г» п.198.5 ст.189 ПКУ передбачено, що у разі якщо необоротні активи починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, то такий платник податку за необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, зобов’язаний нарахувати податкові зобов’язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п.189.1 ст.189 ПКУ, а саме, виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).
     Враховуючи наведене, встановлення факту викрадення основних засобів, що підтверджується відповідно до законодавства, не призводить до нарахування платником податку податкових зобов’язань, незалежно від того чи встановлено винних осіб, заподіяних в крадіжці, та чи стягуються з таких осіб втрати.
     При цьому, якщо платник податку при придбанні основних засобів, які були викрадені, скористався правом на податковий кредит, то у зв’язку з тим, що такі основні засоби не можливо використати в господарській діяльності, платник податку у податковому періоді, в якому встановлено факт їх викрадення, повинен здійснити нарахування податкових зобов’язань з ПДВ виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

«Інтернет-конференція»

Відповідно до п. 323.1 ст. 323 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) платниками збору за спеціальне використання води (далі – збір) є водокористувачі - суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.
     Пунктом 323.2 ст. 323 ПКУ визначено, що не є платниками збору водокористувачі, які використовують воду виключно для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які знаходяться на даній території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок), у тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та платників єдиного податку.
     Для цілей р. ХVІ ПКУ під терміном «санітарно-гігієнічні потреби» слід розуміти використання води в туалетних, душових, ванних кімнатах і умивальниках та використання для утримання приміщень у належному санітарно-гігієнічному стані.
     Згідно із п. 326.2 ст. 326 ПКУ збір обчислюється виходячи з фактичних обсягів використаної води (підземної, поверхневої, отриманої від інших водокористувачів) водних об’єктів з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування, лімітів використання води, ставок збору та коефіцієнтів.
     За обсяги води, переданої водокористувачем - постачальником іншим водокористувачам без укладення з останніми договору на поставку води, збір обчислюється і сплачується таким водокористувачем - постачальником.
     У разі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання води збір обчислюється і сплачується у п’ятикратному розмірі виходячи з фактичних обсягів використаної води понад встановлений ліміт використання води, ставок збору та коефіцієнтів (п. 327.1 ст. 327 ПКУ).
     За понадлімітне використання води збір обчислюється за кожним джерелом водопостачання окремо згідно з установленими ставками збору та коефіцієнтами (п. 327.2 ст. 327 ПКУ).
     За відсутності у водокористувача дозволу на спеціальне водокористування із встановленими в ньому лімітами використання води збір справляється за весь обсяг використаної води, що підлягає оплаті як за понадлімітне використання (п. 327.3 ст. 327 ПКУ).
     Таким чином, суб’єкт господарювання, який використовує воду, отриману шляхом забору з власної криниці, є первинним водокористувачем та платником збору у разі використання ним води на інші, крім задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб, цілі.
     У разі відсутності у суб’єкта господарювання дозволу на спеціальне водокористування із встановленими в ньому лімітами використання води збір обчислюється і сплачується у п’ятикратному розмірі.
     Суб’єкт господарювання, який отримує воду від власника криниці - фізичної особи, яка не є суб’єктом господарювання та сплачує такій фізичній особі відповідну плату за отриману воду, не є платником збору за таку воду.

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області

«Інтернет-конференція»

     Платник екологічного податку, який у деяких звітних періодах поточного року не мав об’єкта оподаткування (не здійснював викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів), зобов’язаний за ці звітні періоди (квартали) подавати податкову декларацію екологічного податку без додатків.
     У податковій декларації екологічного податку підлягають заповненню обов’язкові реквізити та всі рядки усіх розділів з урахуванням приміток. У разі не заповнення того чи іншого рядка через відсутність значення рядки прокреслюються.
     Податкова декларація екологічного податку повинна бути підписана керівником (або фізичною особою-підприємцем) та головним бухгалтером, що засвідчується печаткою платника (за наявності).

Дякуємо за запитання!

Головне управління ДФС у Черкаській області